ВПК Молдови

Промисловий комплекс Молдавської РСР базувався навколо її енергетичного сектору. Насамперед це:

• Молдавська ДРЕС м. Дністровськ, запущена у 1964 році, максимальна потужність якої припадала на середину — кінець 1980-х років і становила 2520 МВт. Станція забезпечувала електроенергією південну Україну та всю Молдову, а також експортувала електроенергію до Болгарії та Румунії.

• Дубоссарська ГЕС (м. Дубоссари), побудована у 1954 році, потужністю 48 МВт.

• Кишинівські ТЕЦ виробляли сумарно 300 МВт.

Також проєктувалася Молдавська АЕС із центром у місті Григоріополь (45 км на північний захід від Тирасполя). Перший енергоблок планувалося ввести в експлуатацію у 1993 році, але після Чорнобильської катастрофи проєкт заморозили, а в 1988 році остаточно закрили.

Вид на Молдавську ДРЕС, яка з 2005 року належить російській групі Інтер РАО ЄЕС.

Це визначило географічну структуру розміщення промислових підприємств на території Молдавської РСР. Основними індустріальними центрами стали Бєльці, Рибниця, Бендери, Тирасполь та столиця республіки — Кишинів. Сьогодні значна частина цих підприємств опинилася на території невизнаної Придністровської Молдавської Республіки (ПМР).

У Молдавській РСР не функціонували підприємства, що працювали виключно на потреби військово-промислового комплексу (ВПК). Усі виробництва мали подвійне призначення — окрім військової продукції вони випускали товари народного споживання. Наприкінці 80-х років великих та середніх підприємств було понад  500.

Основними галузями промисловості Молдавської РСР були металургійна та електротехнічна. Республіка забезпечувала до 20% загальносоюзного виробництва обладнання для лиття металів та металевих виробів, а також посідала третє місце в СРСР за обсягами випуску електроніки та електротехнічного устаткування. На території республіки функціонувало близько 20 науково-дослідних інститутів та спеціалізованих лабораторій, що забезпечували науково-технічний супровід промисловості.

Підприємства військово-промислового комплексу в Молдові спеціалізувалися переважно на виробництві окремих вузлів та комплектуючих. У республіці не існувало підприємств повного циклу, наприклад із виробництва літаків чи радіолокаційних станцій. Натомість тут виготовляли елементи для таких систем, які згодом розподілялися по всьому Союзу. Основними споживачами цієї продукції були, передусім, підприємства РРФСР та України. Найбільшим промисловим об’єктом республіки був Молдовський металургійний комбінат, одним з трьох заводів, побудованих в середені 80-х років. Підприємство спеціалізувалося на виробництві ливарної продукції та металевої сировини, зокрема для потреб оборонної промисловості. Основними видами продукції були металопрокат, листовий прокат та різноманітні види сплавів. Комбінат частково розпроданий та скорочений але продовжує працювати.

Найбільше підприємство в Молдові – ВАТ ММЗ, яке продовжує працювати.

 Електротехнічний комплекс Молдавської РСР був зосереджений переважно в Кишиневі та представлений низкою спеціалізованих підприємств. Серед них:

• Завод «Сигнал» — спеціалізувався на виробництві навігаційного обладнання та систем радіозв’язку, комп’ютерної техніки, печатних плат. Наразі завод не функціонує.

• «Віброприбор» — виготовляв електродвигуни (в тому числі для військових систем), генератори, осцилографи, оптичні деталі, компоненти систем зв’язку та навігації, а також вузли для атомної промисловості. Зараз це ТОВ Vibropribor S.R.L., значно скорочене та перепрофільоване, яке займається випуском теплообмінного обладнання, деталей для парових турбін, котлів, металоконструкцій і пальникових пристроїв.

• Завод «Мезон» — один із п’яти провідних виробників мікроелектроніки в Союзі. Він спеціалізувався на виробництві приладів для ракетної техніки, авіоніки, навігаційних систем, а також компонентів для радіолокаційних станцій: генераторів сигналів, резонаторів, антен, інтегральних логічних і аналогових схем, мікроконтролерів. На сьогоднішній день це АТ «Мезон», яке не функціонує.

Виробничі площі підприємства «Мезон»

• Завод «Топаз» — випускав блоки керування, системи регулювання тяги та температури для авіаційної і ракетної техніки, а також високоточне обладнання для виробництва деталей авіадвигунів. Наразі виробництво значно скорочено, а великі площі заводу знаходяться в оренді. Часково працює, належить АТ «Объединенная двигателестроительная корпорация» (ОДК), Ростех. Випускає комплектуючі вузли та обладнання для російських авіадвигунів. У 2024 році розпочата процедура банкрутства.

Завод «Топаз».

• «Електроточприбор» та виробниче об'єднання «Волна» спеціалізувалися на електротехнічному обладнанні різного призначення. Сучасна назва Introscop SA. Підприємство скорочено та займається випуском установок автоматизованого УЗК якості продукції та інших аналогічних приладів в авіаційної, кораблебудівної та машинобудівних галузях, наприклад в виробництві безшовних труб тощо.

• «Мікрон» — логічні модулі для систем ППО та зв’язку, стабілізатори живлення, діоди, транзистори, акустична техніка, кабелі, резистори, індікатори. Сучасний стан – SA Micron, випуск термоперетворювачів, мікропровод та спецізоляція, ІБП, стабілізатори, запобіжники, резистори та інше.

• «Счєтмаш» виробляв комплектуючі та програми для космічної техніки, літальних апаратів (зокрема для літаків серії МіГ і Су), програмне забезпечення, авіоніку, комп’ютерно-обчислювальну техніку, радіоапаратуру та техніку для космічної галузі. Сучасний стан – АТ Сігма, не функціонує, а приміщення та площі підприємства розпродані.

Будівлі колишнього заводу «Счєтмаш»

• Завод «Альфа» — телевізійне обладнання, засоби зв’язку. В 2004 році АТ Альфа ліквідоване як підприємство, будівлі та площі розпродані.

• «Молдавгідромаш» (об’єднано з НТЦ «Гідротехніка», «Гідропомпа») спеціалізувався на виробництві електронасосів, електрообладнання, сонячних батарей, зокрема для підводного флоту та атомної промисловості. Сучасне АТ Молдавгідромаш, скорочене, продовжує випуск електронасосів різного класу.

Занедбаний стан заводу Сигнал.

Наукову підтримку електронної та оборонної промисловості забезпечували:

• НДІ «Мікроприбор» — спеціалізувався на мікроелектроніці військового призначення. На сьогоднішній день не функціонує.

• НДІ «Поліграфмаш» — копіювальні пристрої, фотопровідники, тощо. Сучасний стан – не функціональний.

• Дослідний завод прикладної фізики АН СРСР — розробляв матеріали для твердотільної електроніки, первинні вимірювальні перетворювачі та обладнання для наукових досліджень, електроіскрове легування металів. Сучасний стан – значно скорочений, частково працює разом з інститутом.

• Експериментально-механічний завод (КЕМЗ) — спеціалізувався на виробах із пластмаси, металоконструкцій. Сучасний - АО Artmet, перепрофільований, значно скорочений. Випуск – в основному металоконструкції. Значні площі здаються в оренду, на порозі банкрутства.

Машинобудівну галузь столиці представляли:

• Кишинівський тракторний завод (Автодеталь) — виробництво двигунів та радіаторів. В сучасності – не функціонує, розпродано.

• Завод «Плодсільгоспмаш» — напівпричепи та дрібновузлова продукція. На сьогоднішній день не функціонує.

• УПП (Уніфіковане виробниче підприємство) світлотехнічного обладнання світлотехнічного обладнання спеціалізувалося на випуску світлотехнічної продукції.

Теріторія Кишинівського тракторного заводу

Окремі підприємства інших галузей також виробляли продукцію для потреб ВПК:

• Швейна фабрика «Більшовик» (Іонел) — тепловідбивальні матеріали, спеціальні костюми для пожежників. На сьогоднішній день — АТ «Іонел», яке виробляє чоловічий та жіночий одяг.

• Комбінат імені Калініна — внутрішні обшивки автомобілів, вироби з вініліту та гуми. Сучасний стан -  не функціонує.

• Виробниче об'єднання технічних тканин — спеціалізовані тканини, брезент, технічна текстильна продукція. Наразі не функціонує.

• Кишинівський консервний завод — виготовляв консервовану продукцію (овочі, фрукти, ягоди), яка постачалася зокрема для потреб підводного флоту та космічної галузі. Сучасна назва - АТ Natur Bravo.

Ще одним великим промисловим центром Молдавської РСР були Бєльці. Тут розташовувались ключові електротехнічні та машинобудівні підприємства, зокрема:

• Завод імені Леніна (пізніше — Răut) — одне з найпотужніших електронних підприємств республіки. Завод спеціалізувався на виробництві електроніки, гідроакустичних систем і вузлів для військово-морського флоту СРСР. Зокрема, тут випускали гідроакустичні датчики, ехолоти, гідростабілізатори, системи зв’язку та контрольно-вимірювальні прилади. Сучасний стан – значно скорочений та перепрофільований, частково продовжує працювати. Теперішня назва АТ Răut. 

Завод Răut

• «Молделектромаш» та Бєльцький електротехнічний завод — спеціалізувалися на виробництві електродвигунів різних типів, зокрема для промислових і спеціальних (військових) потреб. На сьогодні не функціонують, розпродані.

• Завод сільськогосподарських машин (Бельцсельмаш, входило до ПО Плодмаш)  — виготовляв редуктори та інші механічні вузли, які, крім цивільного призначення, використовувалися також у ВПК. Реорганізоване в АТ Молдагротехніка, працює, випускає сільгосптехніку.

• Завод електроосвітлювальної арматури — виробляв промислові освітлювальні прилади. На сьогодні не функціонує.

• Науково-виробниче об’єднання «Молдсельмаш» — розробляло дрібні вузли, що використовувалися у виробництві автотехніки, включаючи військове призначення. Можливо ввійшло в АТ Молдагротехніку або не функціонує.

Оргіїв — місто, розташоване за 50 км на північ від Кишинева, також входило до структури промислового виробництва Молдавської РСР. Тут діяли два важливі підприємства:

• Оргіївський завод низьковольтної апаратури («Електроарматура») — спеціалізувався на виробництві низьковольтної апаратури, реле, електротехнічні компоненти, а також пластмасових виробів. Сучасна назва АТ Елком.

• Оргіївський машинобудівний завод — виготовляв комплектуючі, деталі та вузли до літаків серії МіГ, а також технологічне оснащення для авіаційної промисловості. Сучасна назва - АТ ASPA, реорганізований, працює.

Після опису підприємств, які залишилися на території, контрольованій владою Молдови, доцільно розглянути промислові об’єкти, що нині розташовані на території так званої Придністровської Молдавської Республіки (ПМР). 

Окрім металургійного комбінату, місто Рибниця вирізняється наявністю Рибницького насосного заводу, що спеціалізується на виробництві насосного обладнання, зокрема для військової техніки, в основному КамАЗ. Після розпаду Союза підприємство розпродано, не функціонує.

Місто Бендери вирізняється наявністю низки важливих промислових підприємств, серед яких:

• Завод «Молдавкабель» — виробництво кабелів, проводки та напівпровідникової продукції, випускав до 80% алюмінієвих емальованих проводів СРСР. Сучасний стан –  в 2003 році продано в РФ ПАТ «Севкабель-холдинг», випуск скорочений, але підприємство знаходиться в більш-менш задовільному стані.

• Завод «Прибор» — виробництво вузлів корабельних РЛС, комплектуючих  для гелікоптерів, газотурбінних двигунів, енерго- та газоперекачувальних установок, нестандартного обладнання та технологічної оснастки. В 2003 році проданий НП «Салют», що належить Ростеху, філіал АТ ОДК. Підприємство співпрацювало з Ростехом у 2021 році, подало заявку на отримання дозволу на експорт у 2022 році, але дозвіл не було надано. Наразі не відомо, чи постачає підприємство продукцію до РФ.

• Бендерський завод «Електроапаратура» — виготовлення електротехнічного обладнання для трансформаторів, резисторів, токоприймачів, електролебідок, підйомно-транспортних механізмів, контакторів та насосних трансформаторів, низьковольтна апаратура. Сучасний стан – БЗЕ Потенціал, в 2015 році визнано банкрутом, продовжує частково працювати.

• Завод «Електрофарфор» — виробництво керамічних, електро- та термостійких ізоляторів, магнітних повітряних електроперемикачів, нагрівальних елементів, контакторів, запобіжників, термопар та термодатчиків. Сучасний стан - АТ Електрофарфор, підприємство розграбоване і перебуває в занедбаному стані.

• Бендерський машинобудівний завод (БМЗ) — виготовлення вузлів і комплектуючих для літаків, гелікоптерів та ракетної техніки. В 2006 році проданий російському підприємству Авіамзкомплект корпорації «Тактическое ракетное вооружение» - підприємства якої в свою чергу виробляють ракети Х-59 та Х-22. У 2021 році підприємство мало прибуток $4,2 млн. До кінця 2022 року мав два дозволи на експорт товарів подвійного призначення в РФ.

• Виробниче об’єднання «Флоаре» — поліуретанові вироби. Сучасний стан - ВАТ Флоаре, одне з небагатьох підприємств, що працює.

Фабрика «Флоаре» та мабуть найвідоміша її продукція.

• ЗРАТТ (Завод по ремонту Авто-Тракторної Техніки), 773 Авторемонтний завод, Завод Днестр – причепи та напівпричепи військового призначення, спеціальні платформи, ремонт військової техніки. Сучасний стан – ВАТ Днестр-Авто, розпродане та розграбоване, кілька цехів працюють в занедбаному стані.

• Дослідно-Експериментальний завод (БОЕРЗ) виробництво нестандартного обладнання, ливарних та штампованих виробів, ремонт автотранспорта. Не функціонує, можливо розпродано.

• Місто Чадир-Лунга відоме своїм Чадир-Лунзьким заводом електротермічного обладнання (ЗЕТО) – ковальські вироби, вироби з вогнетривких сплавів, обладнання для КамАЗ, ВАЗ, виробництво електропечей та конвекторів. Сучасний стан – розпроданий та розграбований, працює не більше 30 робітників.

Велике промислове місто Тирасполь має широкий спектр підприємств різних галузей. Основними з них є:

• Тираспольський електромашинобудівний завод (ТЕМЗ або «Електромаш») — виробляв електротехніку, трансформаторне обладнання, двигуни постійного струму, генератори, стабілізатори, електронні компоненти для систем ППО (зокрема системи живлення) тощо. Сучасний стан – частково розпродано, частина обладнання вивезена в РФ, значно скорочено та перепрофільовано,  частина підприємства продовжує працювати, основна ж його частина перебуває в простої. 

Центральна прохідна та цеха ТЕМЗ.

• Тираспольський електроапаратний завод — виробництво електрообладнання, автоматичних перемикачів, гальванічного покриття, низьковольтної апаратури, електротехнічних виробів та контролерів. Сучасний стан – підприємство розпродано, не функціонує.

• «Молдавізоліт» — виготовлення електротехнічних ізоляційних матеріалів, фольги, діелектриків СВЧ-діапазону, текстоліту, склотекстоліту та гетінаксу, композитних матеріалів, електроізоляційних лаків і фарб, емалей, смол, виробів з електрокартона та склотканини, плівкоелектрокартону, ізофлексу, імідофлексу, фольгування діелектриків для друкованих плат і матеріалів спеціального призначення в авіа- та ракетобудуванні. Сучасний стан – частково скорочене, в 2024 році влада Молдови не видала «Молдавізоліт»  дозвіл на експорт, підприємство в простої.

• Науково-дослідний інститут електромеханіки — займався тестуванням генераторів і систем.

• Тираспольський завод метало-літографіки — велике підприємство по виробництву плат та мікросхем для ВПК. Сучасний стан – розпродано, скорочено, деякі дільниці перепрофільовані на товари народного споживання.

• У машинобудівній галузі:

• Завод ливарних машин імені Кірова (ТочЛитМаш) — ливарне обладнання, прес-форми, ковальське обладнання та відповідні вироби, зокрема корпуса електродвигунів та насосів. Сучасний стан – підприємство частково розпродане та скорочене, пройшов процедуру банкрутства, у 2022 році об’єднане з «Електромаш».

• Завод автопричепів (Авторефрижераторний) — виробництво автопричепів, кузовів для КамАЗ, ЗіЛ, МАЗ, ГАЗ. Сучастний стан – підприємство – банкрут, можливо розпродано.

• Тираспольський експериментальний механічний завод — відомості про продукцию цього заводу відсутні. У 2008 році проданий ТОВ Амфора, не функціонує.

Тираспольський експериментальний механічний завод, сучасний стан.

Як бачимо, Молдова мала значний електротехнічний та машинобудівний потенціал, який підтримувався потужними джерелами енергії. У середині 1980-х років вона займала третє місце в СРСР за обсягами виробництва електротехнічних виробів та електронного обладнання — це серйозне досягнення, яке свідчить про важливу роль республіки у військово-промисловому комплексі Союзу. Це добре ілюструє, як регіональний розвиток і спеціалізація у рамках великої держави дозволяли створювати потужні промислові кластери, навіть якщо підприємства не були повного циклу.

Після розпаду Радянського Союзу підприємства Молдови втратили замовлення для військово-промислового комплексу як союзного, так і республіканського рівня. Оборонний бюджет держави у 1990-х роках коливався на рівні 1 % і менше фактично означало відсутність внутрішніх інвестицій у військову галузь. Спроби налагодити партнерські відносини з Румунією не увінчалися успіхом — комплектуючі до радянської зброї там не були потрібні. Аналогічно провалилися спроби встановити кооперацію з підприємствами Росії, Білорусі та України, де ситуація з підприємствами була схожою — всі країни проходили через розпад своїх ВПК, пошук нових замовлень і реструктуризацію галузей, що призвело до суттєвих перебоїв у кооперації. Ця криза суттєво вплинула на економіку Молдови, особливо у промисловому секторі, де багато підприємств або закрилися, або були перепрофільовані на цивільне виробництво.

Здавалося б, підприємства подвійного призначення могли б легко перепрофілюватися на виробництво цивільної продукції, однак цього не відбулося. Як правило, обладнання розкрадалося, закладалося під позики та продавалося з молотка. Територія та будівлі здавалися в оренду, а потім викупалися різними підприємствами по частинах. У разі непотрібності вони просто залишалися в занедбаному стані. Така доля спіткала майже всі підприємства ВПК Молдови.

Це дуже точне і сумне спостереження. Перепрофілювання підприємств подвійного призначення суто на цивільне виробництво теоретично мало би стати логічним виходом із ситуації, проте на практиці зіткнулося з низкою системних проблем:

• Відсутність фінансування та інвестицій — без державної підтримки або залучення приватного капіталу більшість підприємств просто не могли закупити необхідне сировину, модернізувати обладнання чи освоїти нові технології.

• Корупція та розкрадання — часто обладнання, сировина й навіть будівлі ставали об’єктом розкрадань, що руйнувало виробничі потужності ще до початку реального перепрофілювання.

• Відсутність ефективного менеджменту — керівництво, що залишилось, не завжди було здатне здійснювати стратегічні перетворення чи розробляти бізнес-моделі для цивільного ринку.

• Відсутність ринків збуту — через розпад єдиного радянського ринку, а також через політичну й економічну ізоляцію, продукція часто не знаходила замовників.

• Відтік кваліфікованих кадрів — висококваліфіковані інженери та робітники виїжджали у пошуках кращої роботи, що ускладнювало відновлення виробництва.

Тож поступове руйнування і розпродаж майна були сумною закономірністю, яка стосувалась не лише Молдови, а й багатьох інших пострадянських республік із військово-промисловим потенціалом.

Вижили лише великі підприємства, які були переважно викуплені іноземними інвесторами, наприклад:

• Віброприбор — нині Vibropribor S.R.L.

• Електроточприбор — Introscop SA

• Молдавгідромаш — HIDROPOMPA

• Експериментально-механічний завод (КЕМЗ) — АО Artmet

• Кишинівський консервний завод — АТ Natur Bravo

Усі вони зазнали значного скорочення та перепрофілювання.

Деякі підприємства були продані Росії, яка їх остаточно розграбувала в процесі експлуатації або вивезла обладнання. Зокрема, завод «Топаз» було продано НП «Салют», що належить Ростеху. Завод збанкрутував, але продовжує співпрацю з Ростехом — у 2022 році було видано принаймні два дозволи на експорт товарів подвійного призначення.

Оргіївський машинобудівний завод працював на російську групу «Салют», завод «Агат» у Гаврілово-Ямі, Наро-Фомінський завод. За словами керівництва, підприємство не постачає продукцію в Росію з 2018 року і з 2022-го не отримувало ліцензій на експорт.

 Конфлікт у Придністров’ї на початку 1990-х лише став каталізатором та прискорив процес знищення військово-промислового комплексу Молдови.

Підприємства так званої Придністровської Молдавської Республіки (ПМР) зазнали майже такої ж долі, як і підприємства на території Молдови — вижили лише великі підприємства, здебільшого завдяки суттєвому скороченню виробництва.

У кінці 1990-х та в 2000-х роках найбільш цінні підприємства почала скуповувати Росія для потреб свого зростаючого військово-промислового комплексу. Зокрема, завод «Прибор» у Бендерах був проданий ПК «Салют» (Ростех), у березні 2022 року «Прибор» подав заявку на отримання дозволу на експорт продукції до Росії. Наразі точно не відомо, чи постачає завод свою продукцію для російського ВПК.

Бендерський машинобудівний завод (БМЗ) був проданий російському підприємству «Авіамзкомплект» — партнеру Корпорації «Тактичне Ракетне Озброєння», яка, у свою чергу, виробляє ракети Х-59 та Х-22. До кінця 2022 року завод мав два дозволи на експорт товарів подвійного призначення.

Незважаючи на орієнтацію на російський ринок, це не врятувало підприємства від банкрутства, розкрадання і подальшої втрати потенціалу. Іноді підприємства просто доводили до банкрутства і подальшого продажу або розкрадання.

Можна констатувати, що військово-промисловий потенціал Молдови, що дістався їй у спадок від СРСР, був протягом різних періодів її існування проданий або розграбований. На 2025 рік більшість підприємств не здатні відновити навіть частину своїх виробничих потужностей для випуску комплектуючих вузлів, не кажучи вже про повний цикл виробництва військових систем озброєння.

Модернізована БТРГ-127 Джміль

Армія Молдови повністю залежить від імпорту зброї з інших держав. Придністровська Молдавська Республіка також не має можливості виробляти будь-які системи озброєння, проте зберігає запаси на базах зберігання, перш за все боєприпасів. Намагання модернізувати наявне озброєння викликають скоріше посмішку. Наприклад, на навчаннях у 2015 році ПМР продемонструвала БТР, який назвали «БТРГ-127 Джміль» — на базі міного загороджувача ГМЗ-3, прийнятий на озброєння ще в 1984 році, які дісталися їм від СРСР. Такий підхід радше символічний, ніж ефективний у сучасних військових реаліях.